Кількість
|
Вартість
|
||
|
Якщо бути об'єктивним, то більшість з нас вперше зіткнулося з поняттям теплобачення після знайомства з вже сталим класикою свого жанру, голлівудським шедевром кінця минулого століття, фільмом «Хижак». Там інопланетна істота, що полювала на людей і яке вступила в смертельну сутичку з героєм культового Арнольда Шварценеггера, бачив термографічно, тобто його очі фіксували теплове випромінювання від об'єктів.
Фантастичний фільм представив технологію майбутнього, але вся справа в тому, що теплобачення на момент створення фільму вже існувало. Адже перші прилади з'явилися ще в 20-х роках ХХ століття. Їх поява, як це часто буває в техніці, було пов'язано з військовою галуззю. Тому в вісімдесятих глядач вперше побачив світ очима Хижака, тобто справжнього тепловізора.
Принцип його роботи заснований на відображенні температурного розподілу на поверхні об'єкту. Саме відображення може здійснюватися як на екрані, так і записуватися в пам'яті приладу. Як правило, останні являють собою недорогі, бюджетні моделі, перегляд зображення з яких можливий підключенням до комп'ютера. Зараз найприйнятнішим і поширеним вирішенням тепловізорів є коливання температури на 0,1 градуси за Цельсієм.
Слід відрізняти термографію від інфрачервоної зйомки. Часто ці два споріднених поняття плутають. Різниця - в температурному діапазоні, що фіксується певним приладом. Справа в тому, що для інфрачервоної зйомки мінімальна температура об'єкта повинна бути вище 250 градусів за Цельсієм, тобто він повинен бути досить гарячим, а термографія пропонує діапазон температур від -50 до 2000 градусів, що, звичайно, значно практичніше для побутового та комерційного використання.
Технологія термографії використовується в приладах нічного бачення, особливо тих, які працюють при повній темряві - адже їм потрібно тільки тепло об'єкта. Прилади іншого типу - пасивні, все-таки вимагають якусь кількість світла для роботи.
Тепловізори бувають двох типів залежно від того, з якою метою вони використовуються. Якщо потрібно тільки розглянути об'єкт, розрізнити візуально його теплову картинку, то досить наглядового, а якщо потрібно ще й знати температуру в кожній точці спостережуваного об'єкта, то використовуються вимірювальні прилади. Для установки стаціонарних тепловізійних камер використовуються кронштейни і кожухи.
Також в разі використання тепловізора за певними технологічними процесами на виробництві застосовуються стаціонарні апарати, що працюють в широкому температурному діапазоні від -40°C до +2000°C. Їх громіздкість пояснюється необхідністю азотного охолодження для нормальної роботи апарату.
Але для більшості споживачів, які збираються експлуатувати прилад не в екстремальному, а в звичайному режимі, здійснюючи відеоспостереження, підійде переносний (портативний) тепловізор або стаціонарна тепловізійна камера. Невеликі розміри його пояснюються відсутністю апаратури охолодження. Майже всі переносні тепловізори призначені для спільної роботи з комп'ютерною технікою з метою обробки отриманої інформації.
У свою чергу, переносні тепловізори можуть бути, як і інша оптика, бінокулярного (на два ока) і монокулярного (на одне око) типу.
При виборі тепловізора крім його типу - стаціонарного або переносного, моно- або бінокулярного, а також температурного режиму його роботи, слід звернути увагу на його технічні показники та і можливості ПО для відеоспостереження, яке для нього розроблене.
Як і у будь-якої камери для відеоспостереження, важлива її характеристика - роздільна здатність. Так і у тепловізорів, тільки їх пікселями є теплові точки, які може реєструвати прилад. Велика роздільність дає змогу детальніше розглянути спостережувані об'єкти. Якщо необхідно проводити тільки первинну його діагностику, буде достатньо роздільності 160 х 120, для більш докладної знадобиться апарат з роздільною здатністю 320 х 240, а ось для дрібної деталізації об'єктів - від 640 х 480 і вище